Гетто світу: польське село в Стамбулі
У тридцяти кілометрах від легендарного Босфору, на самій-самісінькій окраїні «азійської» частини Стамбула, починаються величні ліси, пагорби, ріки й освіжаючі селища і села – для містян справжній оазис прохолоди у спекотному мегаполісі. Саме там, де закінчується адміністративна межа міста, розташоване й одне з найбільш знаменитих сіл Туреччини – Полонезкьой, що дослівно перекладається як «польське село». Сьогодні в ньому постійно проживає близько 500 людей, і приблизно третина з них – поляки, що досконало володіють польською мовою, народними ремеслами і національною кухнею. Польське село справді славиться своїми кулінарними шедеврами, а якщо додати сюди ще й чудову природу і наявність великої кількості баз для відпочинку, не варто дивуватися популярності цього місця для «внутрішнього» вік-ендного туризму стамбульців.
Фото i.hurimg.com
Поляки облюбували ці землі ще в далекі 1840-ті роки, коли сюди з важливою місією прибув визначний громадський діяч, патріот і меценат Міхал Чайковський. Польська знать і аристократія, що не бажали миритися з розділом власної країни між трьома імперіями-гігантами – Російської, Німецької й Австрійської – виношувала плани про відновлення суверенітету. У ті роки основним центром польського опору був Париж, де жили багато визначних політиків, полководців і управлінців, проте Франція не надто могла допомогти слов’янам в їхній суперечці з такими суперниками. У той же час Туреччина, що побоювалася сильного впливу Росії на Сході та Балканах, була готова радо дати прихисток на своїх теренах полякам, котрі мали створити тут ще один штаб-пункт для продовження своєї боротьби. 19 березня 1842 року на території сьогоднішнього Полонезкьоя було зведено першу польську хату, а незабаром ці мальовничі місця заселили кілька тисяч поляків з усіх куточків країни. Що цікаво, серед них назва Полонезкьой не надто і прижилилась, оскільки їм куди більше подобалася інша – Адамполь, на честь ще одного борця за незалежність Адама Чарторийського, котрий особисто домовився і викупив цю територію у султана, відправивши сюди Чайковського як лідера.
Фото i.pinimg.com
Як ми знаємо з історії, надіям поляків не судилося збутися ще довго – тільки у двадцятому столітті вони нарешті відновили суверенітет своєї країни, але, незважаючи ні на що, весь це час у польському селі на окраїні Стамбула кипіло життя – тут видавали національні газети, проводили наради, будували костели. Навіть коли в 1860-1880-х роках стало очевидним, що для продовження боротьби із Туреччини сил все ще не вистачає, тутешні поляки, серед яких більша частина була інтелігенцією, перекваліфікувались на аграріїв і не стали виїжджати, оскільки вони закохалися в ці землі і подружилися з турками, котрі, до слова, і дотепер поводяться з великою повагою і толерантно. Більше того, до самих 1990-х, коли Польща стала по-справжньому незалежною, в Адамполь час від часу прибували нові переселенці, для яких у космополітичному Стамбулі, що постійно розростався, завжди були і робота, і місце для нового дому. Окрім традиційних ремесел, тутешні жителі і дотепер активно займаються сільським господарством і риболовлею. Вони перетворили зелені пагорби, долини і ліси на справжню ферму з фруктовими садами під 15-мільйонним мегаполісом. Природа і клімат дають їм тут змогу століттями займатися своєю улюбленою справою, за яку їх дуже шанують турки, про що свідчать високі ціни на «продукти з Адамполя» на базарах і ринках.
Фото neredekal.com
Звичайно, в наші дні Полонезкьой вже не настільки аграрний, яким він був ще 50 років тому – туристична сфера в XXI столітті має вигляд куди більш привабливий, буквально двадцять-тридцять років тому тут активно почали будувати автентичні ресторани, готелі й будинки відпочинку, оскільки завдяки і своїй незвичній історії, і природним ресурсам ці землі стали дуже популярними. Серед мільйонів гостей і туристів тут бували і Лех Валенса, і Ференц Ліст, і Мустафа Кемаль, і Ґюстав Флобер. Усі вони знаходили тут щось своє, що умиротворяє – чи то зелені пейзажі чи просто старовинні дерев’яні сільські будиночки, з дахів яких видно хмарочоси Стамбула. Влада міста всіляко підтримує село, не тільки вирішуючи інфраструктурні питання, але й постійно призначаючи на керівні посади когось із поляків. Усі державні заклади тут, всі вказівники на дорогах і таблички - все написано двома мовами. Важко повірити, але у Полонезкьої справді панують дружба і толерантність. Туркам подобається ця польська «родзинка» у своєму місті і працелюбність слов’ян, а поляки своєю чергою ніколи не забудуть того, що саме Туреччина і за великим рахунком тільки вона з-поміж наддержав у XIX столітті не лише не відвернулася від них у скрутну годину, але й підставила своє плече.
Головне фото ecctur.com
