Гадамес: Квітучий оазис найвідомішої пустелі
Північ Сахари, її невелика ділянка, де сходяться три державних кордони – Алжиру, Лівії і Тунісу, вражає, немов міраж, своїм пальмовим лісом, джерелами і квітучими садами. Саме тут розташоване стародавнє торгове місто Гадамес, а прилеглі території називають не інакше як оазисом. Цей рятівний для мандрівників у всі часи ринковий центр вважають воістину легендарним, оскільки саме тут каравани, давні племена, іноземні купці мали змогу бодай трохи перепочити, перш ніж продовжити свій шлях через розпечену пустелю, котра не дає дихнути спокійно і ночами, перетворюючись на сувору морозильну камеру з вітрами, що пронизують до самих кісток.
Фото theguidetolibya.com
Читайте також: Що вони їдять: Алжир
Фото авторства George Steinmetz georgesteinmetz.com
Дібратися до Гадамеса можна як трасою із Тріполі – лівійської столиці, до котрої майже 600 кілометрів, або ж із розташованого неподалік аеропорту Гадеймс. Будь-який шлях , яким би складним він не виявився, вартий того, оскільки Гадамес, а точніше стародавня його частина, переважає навіть найбагатшу уяву своїм виглядом. І справа тут навіть зовсім не в освіжаючій у порівнянні з околицями природі, а в самому місті, його архітектурі, що дає змогу містянам (тут у всі часи живе приблизно одна кількість людей – близько десяти тисяч) рятуватися від вбивчого клімату Сахари. Багатоповерхові глинобитні будинки з плоскими дахами, що витримують позамежні перепади температур, розставлені по Старому Місту таким чином, щоб жителі мали змогу переміщатися спеціальними терасами, переходами і галереями між ними, до мінімуму скорочуючи своє перебування просто неба, оскільки хоч пальми і квітнуть під шум тисячолітніх джерел, у денний час доби спека стає нестерпною. Що цікаво, саме тому багато лівійців, що вже давно переїхали у більш сучасні міста і в «новий Гадамес» біля аеропорту, не продають свою нерухомість тут, використовуючи старовинне місто як таку собі дачу в особливо спекотні місяці, коли навіть кондиціонери не виручають.
Фото авторства George Steinmetz georgesteinmetz.com
Читайте також: За водними процедурами – в пустелю!
Фото commons.wikimedia.org
Либонь, мало хто на нашій планеті може похизуватися «дачею» зі статусом об’єкта Всесвітнього Спадку ЮНЕСКО, а от лівійці – можуть. Їхнє місто, що бачило на своєму віку і правління римлян, і прихід візантійців, і переселення мусульман – це як музей просто неба з типовими близькосхідними площами, релігійними об’єктами, ринками. Соні років тут існувало власне літочислення: спеціальний чоловік «гадус» на центральній площі з водяним годинником ніс службу і визначав час молитов і поливу, а вода і релігія завжди були поруч, оскільки ніде більше вона так не цінується, як у пустелі. Спеціальна система із каменів регулювала напір і напрямок тутешніх джерел, рівномірно зрошуючи дерева та інші рослини. Друга після води валюта Гадмеса в середні віки – фініки. Ними можна було розплатитися за все, оскільки вони – легкі, поживні, довго зберігаються, а, значить, знадобляться абсолютно всім мандрівникам. Фінікові каравани розходилися звідси по всій Африці і Близькому Сходу.
Читайте також: Алжир – яскравий птах Магрибу
Сьогодні, звісно, в цьому оазисі зовсім інше життя, і основний його напрямок – туризм. Тисячі людей з усіх континентів прагнуть на власні очі побачити одне з найдавніших міст нашої планети, яке до того ж чудово збереглося. Його унікальне планування, підземні частини, квітучі сади, поселення кочівників, ремесла, настінний живопис закохують у себе все нових і нових туристів. Навіть незважаючи на дуже нестабільну обстановку в самій Лівії останнім часом, місцева влада разом з міжнародними донорами намагаються підтримувати інфраструктуру на належному рівні, оскільки зберігати такі об’єкти – це першочергове завдання всього людства. Не може не тішити і той факт, що останніми десятиліттями Гадамес потроху оживає і реставрується, адже в середині двадцятого століття на нього практично махнули рукою. Особливо він розквітає у дні національних свят, коли мечеті і базари заповнюються лівійцями, алжирцями і тунісцями, а біля міських стін розбивають свої поселення кочові народи – туареги і бедуїни. І, дивлячись на все це, розумієш, що незважаючи на ні на що, деякі речі в нашому житті не підвладні часові, тим більше в цьому місті, де час взагалі розуміли по-своєму.
Фото авторства David Stanley flickr.com
Головне фото thoughtco.com
