Рембрандт на знос
Найчастіше вандали, які паплюжать високе мистецтво, називають свої дії політичним або якимось іншим протестом. Про це, до речі, і заявив вищезгаданий Бронюс Майгіс. Серед його найвідоміших «послідовників» – Уріель Ландерос, котрий у 2012 році за допомогою трафарету і спрею наругався над картиною Пікассо «Жінка в червоному кріслі». Молодий чоловік домалював до роботи бика і тореадора, підписавши свій «витвір» – «Завоювання». Через деякий час спільними зусиллями поліції Мексики і США Ландероса було затримано. Дивно, та як тільки йому дали слово, хлопець зізнався в любові до Пікассо.
На жаль, роботи іспанського майстра мало не частіше за інших «трапляються під руку» вандалам. І якщо випадок з «Жінкою в червоному кріслі» або ж наругу над «Гернікою» у 1974 році (на ній теж лишили каракулі) можна назвати спланованими акціями, то те, ще сталося з його картиною «Сон», більше схоже на злий рок. У 2006 році її власник, гральний магнат Стів Уїнн, показуючи полотно друзям, зробив різкий рух і порвав його. Однак і це ще не все. Буквально за кілька днів до форс-мажору горе-колекціонер уклав договір про продаж шедевра за 139 мільйонів доларів. У результаті справа була завершена тільки в березні 2013 року, після проведення реставраційних робіт, які, до речі, не позначилися негативно на ціні. Швидше навіть навпаки – за «Сон» заплатили 155 мільйонів.
Якщо перелічені вище роботи Пабло вдалося врятувати, то його картина «Голова Арлекіна» остаточно пішла в небуття. Вона була знищена як речовий доказ разом з творами Матісса, Гогена і Моне після пограбування роттердамського музею Kunsthal. Коли поліція вийшла на слід злодіїв, мати одного з підозрюваних, румунка Ольга Догару, спалила валізу, у якій син і його спільники ховали вкрадене. На жаль, від великих полотен лишилися тільки пігмент і цвяхи. За оцінками експертів, загальна вартість картин становила 150-200 мільйонів доларів.
Свої «побої» є і у найзнаменитішого портрета в усьому світі – «Джоконди». У 1956-му в неї кинули камінь і облили сірчаною кислотою. Через 20 з гаком років, під час виставки в Токіо, жінка, незгодна з політикою музею відносно інвалідів, спробувала розпилити на роботу да Вінчі фарбу. Після цих замахів «Мону Лізу» помістили під куленепробивне скло, що, до речі, захистило її у 2009 році, коли росіянка, яка не отримала французького громадянства, запустила в неї керамічну кружку. Будемо сподіватися, що «Джоконда» і далі посміхатиметься незважаючи ні на що.
Тренд вандалізму ХХІ століття – великі полотна псують інші художники. Дивно, адже, здавалося б, хто-хто, а ці люди мають усвідомлювати всю підлість свого вчинку. Аж ні, вони ще й намагаються цим прославитися. Взяти, приміром, поляка Володимира Уманця, який два роки тому зіпсував картину Марка Ротко «Чорне на коричневому», написавши на ній: «Потенційний твір жовтизму» (A Potential Piece of Yellowism). Таким терміном шкідник і його соратники називають вигаданий ними самими напрямок мистецтва, який поки що цікавить тільки поліцію та психіатрів.
Проте і в «картиношкідництві» теж бувають винятки. Повертаючись до тренду «художник спотворює чужі роботи», не можна не згадати про людину-загадку – Бенксі. У 2013 році він за 50 доларів купив нічим не примітне полотно з гірським пейзажем і домалював до нього нациста, що сидить на лавці. Цей тюнінг вмить перетворив звичайну картину на лот під назвою «Банальність банальності зла», який на торгах був проданий за 615 тисяч доларів. Виручені кошти, до речі, пішли на благодійність.
Фото з відкритих джерел
