RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Національні напої: Нуль градусів і море енергії

Національні напої: Нуль градусів і море енергії

Автор: 02.12.2016 | традиції
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні, ті, що відштовхуються від особливостей клімату й умов країн, мають гарні поживні властивості.

Було б надто просто, якби в Африці пили чай, а в Італії – граніту (літній напій із м’яти, лимона і полуниці) тільки для того, щоб втамувати спрагу. Національні напої створювали з тією метою, щоб за мінімальних витрат людина могла поповнити енергію і поновити сили для подальших життєвих звершень. У давнину часто це була, звісно, важка фізична праця.

Саме тому всі безалкогольні національні напої містять поживні речовини – цукор, соки, білки, а іноді навіть жири рослинного чи тваринного походження. Крім того, у більшості таких напоїв є молочні/яблучні кислоти, а також присутні процеси дріжджового чи молочнокислого бродіння. Усі ці компоненти позитивно впливають на нервову систему людини, приносячи нам заспокоєння, і досконало тамують спрагу. Ми розкажемо про найбільш оригінальні з них.

Шербет – гримуча суміш родом зі Сходу

Всупереч загальноприйнятій вимові «щербет», цей дивовижний напій насправді називається «шербет». Він – гордість Близького Сходу і Південної Азії, котрий в наших краях готують чомусь на свій манер, перетворюючи на десерт. Так що скуштувати справжній шербет можна тільки на його батьківщині.

Якому саме народові належить авторство, збагнути складно, оскільки навіть етимологію слова неможливо прослідкувати. Цю назву вважають автентичною і для арабської, і для турецької, і для персидської, і для турецької мов. Але трепетне ставлення до шербету на Сході очевидно. Наприклад, в Туреччині (тоді ще Османській імперії) інгредієнти для нього вирощували в садах при палаці султана під особливим контролем фармацевтів.

Шербет – це суміш із соків шипшини, локриці, кизилу з додаванням пелюстків троянди і пряностей, а також цукру і морозива. Та, власне, варіацій його виконання існує безліч завдяки багатству різновидів східних спецій і пряностей. У шербет можуть додавати ще гібіскус, сандал, апельсин, лимон, баіль, фалсу і т. і. У Центральній Азії ці суміші доповнюють ще й кава і шоколад. А в Єгипті особливу популярність має шербет із додаванням духмяних квітів фіалки.

Варто зауважити, що і тут його можуть подавати як тверду масу, котру їдять ложкою. Та первинно в стародавні часи шербет виник як прохолоджувальний напій з такою кількістю корисних речовин, що міг навіть заміняти трапезу.

Атоле – найдавніший напій, шанований майя

Атоле – національний напій, традиційний для країн Центральної Америки, Коста-Рики, Гватемали, Ель-Сальвадору, Гондурасу та ін.. Але особливо популярний він у Мексиці: практично кожен мексиканець снідає ситним густим атоле, котрий можна назвати своєрідним кукурудзяним киселем. Придумали цей напій давні народи, котрі населяли американський континент задовго до того, як його відкрив Колумб. Ще у народностей майя було сотні варіантів приготування атоле. Сьогодні він неодмінний атрибут свята Дня мертвих у Мексиці. У різдвяному варіанті це чампуррадо – його готують на молоці і додають розтоплений шоколад. Смак виходить специфічний , бо місцевий шоколад має особливу гіркість і пряність.

Спочатку атоле був в’язким розчином кукурудзи і води, котрий варили з невеликим додаванням цукру і подавали до столу якомога більш гарячим. У доіспанський період в атоле додавали гіркий перець і різноманітні трави, і тільки іноді – мед і фрукти. Європейці ж, адаптувавши питво під свої смаки, зробили його більш м’яким, почавши готувати атоле на молоці зі значним додаванням тростинового цукру. Ще один автентичний варіант атоле – танчукуа. Його готують зі значною кількістю перця й аніса. Незмінним лишається одне – кукурудзяне борошно. І не дивно: в цих краях кукурудза – головна аграрна культура.

У наш час атоле надзвичайно популярний: в Центральній Америці його готують практично щоранку на кожній кухні, неодмінно подають в кафе, а у промисловості навіть випускають готову суміш для його приготування.

Лассі: збадьорюючі ласощі

В Індії, звичайно, дуже люблять чай (у місцевому варіанті його готують зі спеціями і молоком), у великій кількості п’ють фреші і, безумовно, кокосове молоко – на кожному кроці продають трубочки для нього, а самі кокоси можуть буквально впасти вам на голову. Та найбільш незвичний і колоритний безалкогольний національний напій тут називається лассі.

Лассі придумали у Пенджабі (північно-західний штат Індії), а зараз він вважається народним не тільки в Індії,але й у Пакистані. Основа цього напою –домашній живий йогурт. У початковому варіанті до нього додають воду, сіль, спеції (переважно – насіння купину) і доводять до готовності шляхом швидкого збивання. Пізніше до нього почали додавати цукор або мед, м’якоть манго, дині, папайї – і вийшов смачний десертний варіант. А ось на індійське свято Холі лассі готують взагалі за особливим пікантним рецептом: до йогуртової суміші додають мигдаль і екстракт конопель.

Аоджиру – набратися сил

Аоджиру – це мало кому відомий національний безалкогольний напій Японії. Країна вранішнього сонця, як завжди, загадкова і водночас практична. Цей зелений напій на вигляд і смак не вирізняється особливим естетизмом. Ну, уявіть собі, який вигляд має капустяний сік з домішками інших овочевих соків і специфічних пряностей! Важливий не його смак, а корисна поживність. Він був спеціально винайдений військовим лікарем для того, щоб стати сумішшю, яка оптимально живить людину, так що це певний сурогат всіх видів користі, котрі тільки може дати людині напій. У Японії аоджиру, втім, швидко став улюбленим народним напоєм.

Фото st.oede.by, aojiru-first.com, img.patrika.com, no2politics.com, icookgood.ru, s-media-cache-ak0.pinimg.com, s-media-cache-ak0.pinimg.com, 3.bp.blogspot.com, labsalliebe.com

Вам це буде цікаво:
Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
Хвилями часу: Історичні вітрильники Естонії
Історія Естонії зберігається не у пергаментних сувоях, а у свинцевому літописі Північного моря. Звивиста берегова лінія протяжністю три тисячі кілометрів бачила мільйони вітрильників, починаючи зі смугастих полотнищ драккарів і закінчуючи поземним польотом кліпера над хвилями за доби пари й електрики.
Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Усім потрібні гроші. Валюти світу
Називають їх скрізь по-різному, проте люблять, напевно, однаково. Ми говоримо, звісно ж, про гроші, а точніше про їхні «другі імена». Адже крім офіційної, у кожної валюти є своя, народна назва, яке не так відома, але дійсно заслуговує на увагу!
Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Palio del Papero: не тільки птахи
Скільки всього змішує у своєму казані Італія: гондоли, які плинуть оливковими річками, палюче сонце, що стікає своїм соком у пляшку Пізанської вежі, заплутане спагеті вуличок і коржі площ, присипані сумішшю італійських трав і діалектів. А ще у її казані є качки. Так-так, саме ці створіння дозволять вам відчути присмак справжнього національного колориту! І цій качиній історії вже понад тридцять років.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Азербайджан зсередини: «хна-яхти»
А ми продовжуємо публікувати авторську рубрику Сабіни Сафаровою про традиції в Азербайджані. Ми вже дізналися і про сватання, і про заручини, і зараз OUTLOOK пропонує зануриться в традиції ритуалів і церемоній «хна-яхти», яка безпосередньо передує весіллю.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, яке здавна вважалось мистецтвом знаті,. Розкажемо ми й про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
СПЕЦПРОЕКТ: Про новорічні та різдвяні традиції. Розповідають Посли.
Звичаї однієї держави відрізняються від іншої, але люди з різних куточків планети однаково чекають на дива, приємні сюрпризи й добру казку напередодні новорічних свят. Тому ми вирішили запитати у дипломатів про особливості святкувань Нового року і Різдва в їхніх країнах.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Азербайджан зсередини: велике і мале сватання
Українка з азербайджанськими корінням Сабіна Сафарова з трепетом ставиться до своєї малої Батьківщини, є членом Союзу азербайджанської молоді в Україні та популяризує культуру цієї країни. Сьогодні розповіддю дівчини про одну з найцікавіших традицій Азербайджану - сватання, ми запускає нову рубрику, в якій українці іноземного походження розповідають про свою Батьківщину.
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Що вони їдять: кухня Риму
Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Закрити
Outlook facebook page