RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.

Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.

У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.

Ще якихось двадцять років тому у Болівії можна було нарватися на ляпаса, по-свійськи назвавши чолітою шановану синьйору. Глумливе прізвисько уродженець племені аймара, що населяє високогірні плато Анд, означало приблизно те ж саме, що й «вульгарна селючка». Індіанкам, котрі приїжджали у місто на заробітки, було заборонено відвідувати кафе і їздити на таксі, а в деякі квартали жінки з нижчих класів входили тільки за перепустками.

Читайте також: Що вони їдять: Болівія

Право на освіту і вільний вибір професії індіанські дівчата отримали зовсім недавно, та й то під тиском адміністрації президента Моралеса, що взяв курс на відродження культури аймара. Тепер називатися чолітою модно: віднині так іменують жвавих громадянок, що пропагують традиційний спосіб життя і народний костюм, котрий, втім, не має нічого спільного зі спадком інків.Фото ivankphоto.com

У часи Великого Інки чоловіки і жінки вдягались приблизно однаково – у просторі туніки і шерстяні пледи скромних немазких відтінків. Історична зовнішність чоліти сформувалась вже після Конкісти: завойовники насильно хрестили індіанок і змушували носити європейський одяг, а невгамовна фантазія народних дизайнерів, котрі інтерпретували чужоземну моду на свій манер, перетворила простонародну іспанську сукню в барвистий витвір фольклору, гідний пензля Фріди Кало.

Читайте також: На подіумі: Іспанія

Наряджаючись перед виїздом у місто, селянки накидали дві шалі поверх приталеного оксамитового жакета чи блузки, прикрашеної воланами й оборками. Платок меншого розміру зав’язували на грудях, а другим покривали плечі і спину на кшталт плаща-манти, залишаючи довгі поли розвіватися на вітрі. Кінці шалей скріплювали великими золоченими брошками, різнокольорові грона бус покривали могутні груди, як панцир, а у вухах жінки носили масивні серги-люстри, густо всіяні штучними самоцвітами.Фото іch.tv

Широка верхня спідниця чоліти, прозвана «курчатницею», посаджена на каркас і скроєна в чотири яруси. Нижні складки шиють із тонких напівпрозорих тканин і фарбують у світлі відтінки в тон мереживним підспідничникам, що кокетливо виглядають з-під укороченого подолу. Верхні шари спідниці, виконані з яскравого іскристого мусліну, золотистої парчі чи тафти з тисненим малюнком, з’єднували булавкою чи пряжкою. Вінчає всю цю строкату пишноту доволі несподіваний капелюх-котелок, що підносить міцно збиту горянку над галасливим людським мурашником.

Фірмовий предмет гардероба лондонського клерка дістався сільським модницям волею випадку. 1920 року якийсь комерсант, який вже втратив надію розпродати партію англійських котелків, розпустив чутку, нібито головний убір із повсті приваблює духів врожаю. Уже наступного дня забобонні чоліти змели весь лежалий товар і вдягли на голови капелюхи, розшиті блискітками.58e3749aa315b.jpgФото wildguanabana.com

Читайте також: Болівія: розсипалася сіль до туристів...

Особливим чепурінням вирізняються чоліти, що беруть участь у недільних боях без правил у Ла-Пасі й Ель-Альто. На відміну від борців-чоловіків, котрим дозволено змагатися у зручних трико, жінки мають виступати у громіздких національних костюмах, хоча гра йде серйозна. Обличчя зі саднами, вибиті зуби, вивихи, переломи і навіть контузії тут не рідкість. Злі язики твердять, що всі бої підставні, а затія з пишними багатошаровими спідницями придумана лиш для того, щоб спортсменкам було зручніше розбивати заздалегідь припасені капсули з кров’ю, та загибель на рингу не підробиш – отримані травми іноді виявляються фатальними. До ризику чоліти ставляться філософськи: при гурті і смерть добра.Фото риф.nеt

Серед жінок-гладіаторів немає професійних спортсменок: тренування і виступи доводиться поєднувати з роботою і домашніми справами, компенсуючи брак техніки темпераментом й азартом. Наука – справа наживна: досвідчені чоліти майстерно виконують кидки і больові захвати. Для перемоги всі засоби добрі – забіяки розпалюють одна одну віртуозною лайкою, навалюючись на противницю всією вагою тіла, таскають одна одну за коси і не втратять шансу прикласти бойову подругу лобом об стіну чи проволокти фізіономією по підлозі. Кульмінація настає в той момент, коли хтось із дівиць із хвацьким виттям проноситься у стрибку над ареною, пікіруючи на невдачливу суперницю з невідворотністю кондора.Фото x-plоregroup.com

Ідея вивести на ринг добропорядних матрон належала Хуану Мамані із Ель-Альто, у минулому успішному борцю, а нині менеджеру команди «Титани рингу». Збентежений падінням зборів під час кризи 2001 року, Хуан вирішив піднести публіці сюрприз і дав у газету оголошення про набір дівчат у групу реслінгу. На подив імпресаріо, знайшлося чимало юних осіб, що жадали пробивати дорогу в життя кулаками. Сентиментальні серіали про лихі пригоди чергової красуні з нетрів, що зачарувала сумирністю якогось багатія, вже не зворушують молодь. Настає пора нових історій, які розповідають про хоробрих дівчат із бідних сімей, котрих ринг вивів у люди. За поєдинок чоліта отримує від двадцяти до тридцяти доларів – для Болівії непогано. Крім того, скромниць, нагороджених за смирення, ніхто на власні очі не бачив, а чоліта-початківець легко знайде приклад для наслідування у сусідньому кварталі.Фото img.wаshingtonpost.com

В Ель-Альто широко відома команда «Королеви рингу», яку очолює учениця Мамані Йоланда Вералус. Дівчина стомилася платити наставнику данину і розірвала ангажемент, заснувавши власний бійцівський клуб. Вихованки Йоланди не бояться вступати у бій з чоловіками, причому мускулясті мачо далеко не завжди виходять із сутички переможцем. І хто тут тепер слабка стать?

Головне фото clоud.visura.co

Вам это будет интересно:
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
Йодль – музика австрійських гір
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Не зламай язика. Найбільш складні діалекти світу
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
Що вони їдять: кухня Риму
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Священні тварини інків
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Несповідимі шляхи щастя: де загадувати бажання в Латвії?
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Килимами вистелена дорога до Азії
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
Замурзані аристократи
Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
З небом «на ти»: найбільш високогірні міста світу
Хто бодай раз бував у горах, неодмінно замислювався над тим, щоб залишитися там назавжди. Але вже через кілька годин відчував на собі всі «принади» перебування на такій неймовірній висоті і втікав назад до рідних низин… Так чи можна жити постійно там, де часом важко навіть дихати? Відповідь – так, і сьогодні ми розкажемо про п’ять найцікавіших високогірних міст світу!
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Закрыть
Outlook facebook page