Скрипаль для «Трубача»: інтерв'ю з учасником групи Gogol Bordello Сергієм Рябцевим і композитором Олександром Ратманським
У фільмі розказана історія 13-річного трубача Колі Соколова, який віртуозно володіє інструментом і сам пише музику, а також його подруги, Лізи. Діти готуються до важливого виступу, та відбувається низка неприємних подій, і тепер перед ними стоїть завдання – не втратити свою мрію і не збитися з обраного шляху. Картина повністю була знята в Україні, і всі ролі в ній виконали наші співвітчизники. Навіть над створенням музики з-за океану трудилися імениті українці – скрипаль популярного гурту Gogol Bordello Сергій Рябцев та композитор-аранжувальник Олександр Ратманський.
О.Ратманський і С.Рябцев
OUTLOOK поспілкувався з музикантами і краєм ока зазирнув у свята святих кіновиробництва.
Сергію, як ви поєднували роботу над стрічкою з вашим гастрольним життям у Gogol Bordello?
С.Р. Насправді, не дивлячись на очевидну різницю жанрів, ніякого конфлікту в цьому не було. Моє гастрольне життя з Gogol Bordello і робота над фільмом вимагали одного й того ж – підвищених обертів внутрішнього движка. Захопливе відчуття. Я до нього звик, завжди готовий, чи що. Навіть незважаючи на втому. Це був рік пошуку, якихось чудових відкриттів. У бенді, до речі, все розуміли і всіляко підтримували мене, за що я їм дуже вдячний.
Розкажіть про співпрацю з українськими продюсерами фільму, чому вони звернулися саме до вас?
О.Р. Варто зазначити, що працювати з українськими колегами було дуже приємно – режисер, актори просто чудові. Високий рівень, мені сподобалося з перших кадрів. Звісно, я покривлю душею, якщо скажу, що все у взаєминах з продюсерами було гладко й ідеально. В Америці ми все-таки працюємо інакше, є відмітні особливості в музичній індустрії. Вони полягають у тому, що все виконується дуже швидко, на результат. І всі в нашій галузі розуміють, що студійна робота – це передусім планове виробництво, а вже потім – творчість, і якщо є термін здачі проекту, то словами про «відсутність натхнення» не відбудешся. Із Сергієм нам було легко й просто – ми чудово один одного розуміємо, і навіть якщо не одразу виходимо на правильний шлях, то все одно відшукуємо спосіб домогтися потрібного результату.
С.Р. Було кілька обставин, що вплинули на рішення співпрацювати саме з нами: по-перше – терміни, по-друге – ціни. Ні для кого не секрет, що в Америці вирішувати деякі фінансові питання, у тому числі й пов'язані з музичною індустрією, значно легше. Я живу в Нью-Йорку вже 20 років, і за цей час тут записувалися і перезаписувалися майже всі вітчизняні зірки. Чому? Адже справа не тільки в престижі чи фінансах. Надійність, якість і, що важливо, – швидкість. Коли я приїхав до Києва, до зйомок фільму лишалося 3 місяці. Музиканти, з якими мене познайомили, були дуже сильними. Робота проходила захопливо, із задоволенням, іноді ми цілі дні проводили в студії. Але час ішов, і при всьому нашому ентузіазмі ми містичним чином анітрохи не рухалися вперед. Треба було приймати радикальне рішення. Я подзвонив своїм друзям у Нью-Йорку зі студії АВ з пропозицією взяти участь у цьому проекті. Вони погодилися, до речі кажучи, на суму, втричі меншу, ніж зарядили нам в одній із київських компаній. Я не просто добре знав людей, з якими мав тісно і дуже оперативно співпрацювати через океан, але й специфіку роботи саме там. Еміграція багато чому вчить і передусім – дисципліні.
Сергію, це ваша перша робота в кіно як композитора. З якими труднощами ви зіткнулися?
С.Р. Найскладнішим у ній було те, що вона якраз-таки була першою. Це означає, що вперше мені потрібно було налагодити весь творчий і виробничий процес. Уявіть собі механізм чудово-вишуканого ювелірного годинника, кожна шестірня якого має стояти на своєму особливому місці, не порушуючи загального легкого враження. Або якщо замість витонченої зозулі з годинникового будиночка буде вистрибувати кошлате чудовисько і верзтиме всіляку нісенітницю, а не миле серцю, просте «ку-ку»? Ось це й було найважчим у створенні музики: досягти точності, легкості, лаконізму, «дитячості». Ну і звичайно, плюс до цього – трохи здорового і цілком природного чаклунства.
Було складно працювати з дітьми?
С.Р. Навпаки. Раніше я вже мав досвід роботи з дітьми, і мені завжди це було дуже приємно. У роки навчання в консерваторії я паралельно викладав у музичній школі, а коли став режисером в театрі, одночасно вів цілий курс в музичному училищі. Але з цим проектом у мене склалися особливі стосунки. Я вперше з такою ясністю відчув, який величезний вплив на життя йде саме від дітей. Я відчув їхню силу, їхні можливості. По суті, саме вони і стали моїм найголовнішим відкриттям і джерелом справжнього натхнення! У тому, що цей досвід безцінний і унікальний, як в людському, так і в професійному плані, жодним чином не доводиться сумніватися.
Ваші колеги з Gogol Bordello вже подивилися фільм? Які у них враження?
С.Р. Знаєте, щодо музики я діяв досить хитро: підсовував їм матеріал навіть ще в неоформленому вигляді, на стадії розробки, і за їхньою реакцією та інтересом визначав, куди рухатися. Тож з музикою вони знайомилися першими. А от сам фільм виявився для них просто шоком: ніхто не очікував такого яскравого і стилістично оформленого відеоряду, такої професійної «картинки». Всього «Трубача» вони поки що не бачили, оскільки все-таки хотілося б показати їм фільм з англійськими субтитрами, але ті шматочки, які я демонстрував у процесі роботи, сприймалися просто на ура і бурхливо обговорювалися. Чому я був дуже радий.
