Не лише в центрі цікаво. Спальні райони світу
Вестурбайр, Рейк’явік
Місцеві жителі кажуть, що в їхньому місті всі одне одного знають, тому якщо столиця – одне велике село, то її «спальник» Вестурбайр – це взагалі практично комуна, де всі свої. Район вартий уваги тим, що там є відкритий басейн з термальними водами, який працює цілий рік. Щоранку у ньому плещуться пенсіонери і школярі, а в інший час – усі охочі. Вечорами біля бортиків аншлаг, адже, плаваючи на спині, можна побачити не лише чарівне зоряне небо, а й північне сяйво. Неподалік хлюпоче і навіює спокій океан з комфортабельним пляжем і кількома кафе, де подають чудовий заморожений йогурт. У самому серці району розташовані одразу кілька важливих будівель – католицька церква Ландакотскірк’я, спроектована відомим архітектором Гудйуоном Суммуельсоном, і кампус Університету Ісландії. Окрім віруючих і студентів, цю частину Вестурбайра облюбували коти – їх тут тисячі на вулицях, і практично всі вони – з іменними нашийниками. На дошках з оголошеннями найчисленніші – про пропажу того чи іншого улюбленця. «Аборигени» кажуть, що у багатьох із них все життя відбувається в рідному районі: для комфортного існування є все, навіщо кудись їхати?
Фото thebrokebackpacker.com
Статен-Айленд, Нью-Йорк
Якщо у ваших подорожах по США буде тільки Нью-Йорк з усіма його вогнями, хмарочосами і кіношністю, а побачити класичну «одноповерхову Америку» дуже хочеться, то район Статен-Айленд – найбільш підходяще для цього місце. Богема з Манхеттена, роботяги з Брукліна і ділки з Бронкса зазвичай кепкують з жителів Статена, називаючи їх мало не провінціалами. Справа в тому, що ця частина міста з її маленькими будиночками, тихим життям і морем зелені взагалі не схожа на звичний мегаполіс. Багато людей тут, по суті, ще у межах Великого Яблука, займаються фермерством. Цьому сприяють низька заселеність і природні умови – острів чудово омивається річкою Гудзон. Місцеві жителі почуваються комфортно, адже їхнє життя розмірене, пробок немає, а всі блага цивілізації розташовані за легендарним мостом Верразано. Головними прикметами району вважають пором Феррі, що з’єднує Статен Айленд з Манхеттеном: подорож триває близько півгодини і дає змогу помилуватися прекрасними краєвидами, зокрема на Статую Свободи, і зоопарк – відкритий ще 1936 року.
Фото kenlicata.net
Барракас, Буенос-Айрес
Після огляду центру ми рекомендуємо всім туристам переміститися до південно-східної частини міста, де розташований колишній робітничий район Барракас. Свою назву він отримав через численні бараки, в яких жили трудяги, головним заняття котрих був забій тварин. Пізніше сюди перемістилося практично все фабричне виробництво міста, таким чином перетворивши в 19-му столітті Барракас у промислове серце аргентинської столиці. Утім, коли вже наприкінці наступного століття індустріальні виробництва або згортали, або переносили з Буенос-Айреса, величезні складські приміщення недовго лишалися пустими – в район стали перебиратися бідні художники і студенти. А вже за ними – й інші містяни, котрих вабило недороге житло і засилля художників, які розмальовували все, що потрапляло під руки. Таким чином, замість різниць і фабрик з’явились галереї і арт-простори. Сьогодні Барракас – пристойний і безпечний спальний район, відомий тим, що там народився знаменитий футболіст Ді Стефано, церквою Санта-Феллісатас і кварталами, що стали декораціями багатьох фільмів, зокрема, відомої стрічки «Південь» Фернандо Соланаса.
Фото fodors.com
Мітака, Токіо
Великий Токіо, що складається з величезної кількості міст-районів і передмість – це не просто мегаполіс, а окрема країна. Іноді навіть самі його жителі не можуть відрізнити район від передмістя – настільки все урбанізувалося. За 20 хвилин їзди електричкою від центру розташована зелена Мітака – чудова локація для пікніків, прогулянок із дітьми і просто попивання пива в численних парках (вигуки «кампай» лунають щосекунди, навіть у будні). Це місце можна стисло охарактеризувати трьома словами: сакура, ставок і край Міядзакі. Природа справді вражає: коли катаєшся в човні і милуєшся красою і тишею, важко повірити, що це двадцятимільйонна столиця. Що ж до великого мультиплікатора, ще 2001 року він створив на території острова-району музей студії Гіблі, котрий куди частіше називають музеєм Тоторо (так звали героя його мультфільму). Окрім можливості побачити на власні очі, як були створені шедеври, всі охочі мають змогу відвідати робочий кабінет майстра і переглянути його малюнки й ескізи. Мітака – улюблене місце відпочинку як дітей, так і дорослих, а для романтичних прогулянок кращої локації у всьому Токіо годі шукати.
Фотоchamp-magazine.com
Калліо, Гельсінкі
Відразу за мостом з немилозвучною для іноземців назвою Піткясілта гордо розкинувся справжній робітничий район Калліо. Ще в 70-ті роки про нього ходила недобра слава, адже там завжди любили небагатослівних, але конкретних людей, а до прибульців із «центру» ставилися з підозрою. А ті все одно приїжджали: у бувалих пивницях алкоголь коштував смішні гроші у порівнянні з ошатними барами Гельсінкі. Та й місцеві громадські лазні, що займають цілі вулиці, вабили жителів усього міста. Їх так багато в Калліо, тому що практично все житло тут, збудоване у минулому столітті – суцільні кондомініуми, мало хто міг похизуватися квартирою понад 20 «квадратів», і ванних кімнат чи душових у них зовсім не було. Загалом ще років 15-20 тому в районі тільки те й робили, що мозолилися на заводах, пили пиво і милися в лазнях. Усе змінилося, коли фіни настільки підняли свій рівень життя, що потреба у власній промисловості в таких обсягах зникла, і роботяги почали перекваліфіковуватися у клерків, а самі підприємства закривалися. Першим сигналом, що Калліо стає не просто іншим, навіть хіпстерським, стало відкриття тут секонд-генду і вегетаріанського кафе. До честі місцевих, вони збагнули, що часи змінюються і припинили косо дивитися на людей, що працюють головою, а не руками. Ну а з часом усе змішалося: колишні заводчани п’ють каву в новомодних закладах, а прибула інтелігенція допитливо опановує покинуті об’єкти, перетворюючи їх у кластери і кінотеатри. Мало того, район став настільки дружним, що головне свято тут – Korttelikeittiö – день, коли місцеві збираються на вулиці, цілий день готують їжу і пригощають нею одне одного – такий собі локальний фестиваль. Другий за популярністю івент – суботник. І все ж хай навіть про колишню атмосферу Калліо поступово забувають, це місце досі не втратило дух свободи, і тут ніхто не дивується, коли замовляють пиво о восьмій ранку. І дешеві лазні все ще працюють.
Фото instaphenomenons.me
Головне фото propertyguides.com
