Гагаузи: этнос Білого Півня

Коли сім’я збиралася відпочити, і малі, й старі складали легенди, на свій лад пояснюючи явища природи, підмічені гострим, спостережливим оком: чому ворони бояться людей, навіщо гуси ґелґочуть, чому у мурахи тонка талія, і що вийде, якщо посадити в одну упряж лисицю і вовка?

Павутина історії: хто такі гагаузи?

Народ гагаузів, що зазнав немало негараздів на історичному шляху, зумів зберегти до наших днів етнічну самобутність XIII століття. Утім, науковці не дійшли спільної думки у питанні про те, хто ж такі гагаузи?

Кажуть, що це «перевиховані» печеніги, не розбиті у битвах із Руссю. За другою версією сельджуки, що підкорялися турецькому султанові, захопили кілька важливих географічних об’єктів – Іран, Курдистан, Малу Азію, за ними й Вірменію з Грузією, а слідом були повалені середньоазіатські держави. Але рано чи пізно історія згадує про справедливість, а також про те, що неможливо тривалий час володіти землею, яка насправді не належить нікому. Ось так і сельджуки якось зазнали поразки і втратили завойовані території. Скооперувавшись із половцями, ще одним войовничим народом, що не задовольнив свої зазіхання на чужі землі, сельджуки назвались гагаузами .

Нарешті, існує третя теорія, відповідно до якої предки болгар, що мешкали в районі Центральної Азії, внаслідок Великого переселення народів облаштувалися в Європі. Ті з них, хто місцем проживання обрав Балканський півострів, отримали ім’я «гагаузи».

Правда це чи ні, з’ясувати складно, оскільки всі історичні документи, що підтверджують сам факт існування гагаузького народу, дуже давні. А самих версій походження гагаузів – трохи понад двадцять. Поза сумнівами одне: унікальним етнос гагаузів робить те, що це єдиний народ, котрий походить від тюрків, який прийняв православне віросповідання. Крім того, більшість істориків сходяться на тому, що гагаузи мали власний прапор червоного кольору, на якому був зображений білий півень.

Зараз гагаузи проживають на території, що залишила слід в історії під назвою Буджак і включала південні області Молдавії і південно-західний регіон Одеської області в Україні. Що ж до сучасного прапора Гагаузії, образ півня лишився на полотні, що цього разу змінило колір з червоного на блакитний. І хоча в центрі міцно прилаштувалась голова вовка, а білі півники займають трохи простору по боках, гагаузи люблять наголошувати верховенство півня в орнаменті: мовляв, цей птах – втілення справедливості, якості, яку жителі Гагаузії цінують над усе.

Обряди розцвітають пишним цвітом

Гагаузи відзначають два національні свята – 8 листопада День Димитрія (Касим) і 6 травня День Георгія (Хедерлез).

Касим (що у перекладі з турецької мови означає листопад) для скотарського народу був непростим днем: усе говорило про те, що надходить зима, протягом якої слід зберегти худобу. Цього дня гагаузи приносили в жертву одну вівцю, а сам ритуал називали курбаном (до речі, ця традиція властива ісламській релігії). Щоб розмежувати релігійні обряди, гагаузи іменували власний вид курбана словом Аллахлік. Пізніше, коли офіційною релігією було прийнято православ’я, гагаузи приурочили Касим до Дмитрієва дня. Цього дня віруючі прославляють християнського святого Димитрія Солунського (більш відомого як Димитрій Мироточець) і просять його дарувати мужність і терпіння. Також гагаузи вірять у цілющі здібності Димитрія, а тому молять його про вилікування хвороб очей і повернення зору осліплим.

Касим слугував також своєрідною відправною точкою, від якої гагаузи відраховували час – так, сіяти починали на 111-й день після цього свята незалежно від того, які сюрпризи підкидала природа.

Інше свято, яке відзначають у більш радісній обстановці, носить назву Хедерлез – багато років тому саме цього дня скотарі виганяли худобу на пасовиська. Минули століття, а гагаузи так само дотримуються стародавніх звичаїв і починають жнива через сорок днів після закінчення Хедерлезу. У православній традиції цього дня згадують покровителя землеробства і скотарства святого Георгія навіть попри те, що у всіх міфологічних сказаннях цей легендарний воїн не фігурував у жодній із цих професій, зате відомий як переможець язичницького дракона.

Як же святкують Хедерлез сьогодні? У гагаузьких сім’ях прийнято вбивати жуйних тварин – ягнят, баранів; це жертвоприношення – данина стародавнім звичаям.

Гагаузи: боротьба за культуру

У радянську епоху гагаузьку мову намагалися сховати від народу. Спочатку, 1957 року, дозволили викладати її в школі, та не надовго – через п’ять років заборонили, і знову старовинна грамота потрапила у розклад уроків за пару років до розпаду СРСР. Це не сприяло збільшенню етносу і популяризації його культури: згідно з даними перепису населення, якщо в СРСР кількість гагаузів досягала 300 тисяч, то зараз народність, розділена кордонами двох країн, не може похвалитися подібною чисельністю: у Молдавії проживають 157 тисяч, а в Україні – майже 29 тисяч. Учені припускають, що причина в тому, що тепер далеко не всі люди , які мають гагаузькі корені, бажають асоціювати себе з цим етнічним формуванням.

Як розповідають члени культурних спільнот, які збирають гагаузький фольклор, якось учені подорожували по Україні і виявили у Запорізькій області два села – Олександрівку і Димитрівку, де жителі належать до етносу гагаузів. Щоправда, у ході розмови з’ясувалося, що вони цілком серйозно вважають себе корінними болгарами! Найдивніше в цьому те, що, як вважають лінгвісти, переплутати болгарську мову, що належить до слов’янської групи, з гагаузькою (що бере витоки з тюркської) практично неможливо. Зовсім інша справа з турецькою та азербайджанською мовами, які за вимовою найближчі до гагаузької.

Про що ніколи не забували гагаузи – так це про релігію. Кажуть, у всі часи влаштовували страшні гоніння на православних, серед яких було чимало гагаузів. Так от, саме представники цієї національності самовіддано ставали на захист храмів і не дозволяли витіснити віру своїх предків з карти світогляду. Можливо, ще й тому серед гагаузів можна бачити багато православних священиків.