На подіумі: Іспанія

Для початку важливо зауважити, що в Іспанії національний костюм існує не в одному екземплярі. За словами культурологів, скільки в країні регіонів, стільки і народного одягу, що відрізняється один від одного часом навіть дуже кардинально. Проте загальні тенденції і характеристики проглядаються досить часто. У в чоловічих, і в жіночих нарядах сплітаються рицарські ідеали, етикет королівського двора і католицький аскетизм. А оскільки зароджувалося все це за доби Відродження, особливу увагу приділяли пропорційності і природності форм і вимозі максимально сховати тіло.Фото classroom.synonym.com

Якщо залишити самим іспанцям їхні регіональні суперечності, що починаються від політичних поглядів і закінчуються кулінарними симпатіями, і зосередитися виключно на національному костюмі, то можна досить чітко виокремити його загальні риси, яких дотримуються і у Мадриді, і в Андалусії, і в Каталонії. Жорсткі каркасні рамки жіночої сукні – це те, що лишилося як спадок від династії Габсбургів і моди їхнього двора. Приталені жакети з широкими лацканами, широченна юбка, віяло, туфлі чапінес на дерев’яних підборах, шаль і, звичайно ж, корсет, «зручністю» носіння якого іспанці зобов’язані королеві Кастилії Хуані Португальській, яка вирішила, що їй потрібна «звужуюча» сукня, щоб приховати вагітність. Окрім основних елементів, жінки прикрашали свій одяг коштовностями, замшею, оксамитом, алмазними шпильками. Силует придворної жінки нагадував чітко окреслений трикутник, вершиною якого було зібране на потилиці волосся, а сам наряд через свою жорсткість, адже нерідко в юбку вшивали навіть металеві обручі, був своєрідним футляром.Фото blog.spainintheusa.org

Ця важкість і відрізняла аристократію від народу: прості жінки вдягали такі ж блузи, юбки і сорочки, тільки набагато легші, барвисті і без важкого декору. Із часом придворні модниці робили свій одяг більш практичним і зручним за прикладом іспанок з народу, тому наприкінці 19-го століття навіть короновані особи у своїх «футлярах» могли не тільки урочисто сидіти на троні, а й танцювати запальний танець фламенко. Мабуть, це один із небагатьох прикладів в історії, коли знать тягнулася до народу і хотіла бути на нього схожим, а не навпаки. Корона це добре, та для щастя людині просто необхідна свобода рухів.

Що стосується чоловічого костюма, то в нього такої еволюції не було, тому що представники сильної статі споконвічно вбиралися у практичні наряди, а одяг придворних і селян відрізнявся хіба що якістю матеріалів. Їхній гардероб містив піджак «фігаро», щільно облягаючі штани, взуття з пряжками, частенько з білої шкіри, пояс із ножем «навахо», панчохи і трикутний капелюх. Доповнювали образ короткі стрижки, вуса і бороди. Як і жінки, іспанські чоловіки використовували багато прикрас – намиста, перстні і ювелірні пояси. Як верхній одяг носили довгі плащі з капюшоном. Сьогодні подібним чином вдягаються тореадори.Фото love2fly.iberia.com

Прослідкувавши за змінами цього костюма як культурного надбання Іспанії, можна побачити, як змінювались звичаї і смаки величезної держави-імперії. І хай у наші дні навіть під час національних свят практично не зустрінеш людей, вдягнутих як 500 років тому, адже це громіздко і незручно, подібними раритетами можна помилуватися у музеях і галереях. А та еволюція, що сталася, і те, що тепер на народних гуляннях і багаті, і бідні іспанці танцюють і відпочивають в однаково простому вбранні – це чудово, адже, попри всі відмінності, демонструють що народ єдиний.

Головне фото pinterest.com