Гетто світу: Маре - Париж по-еврейські
Дареному коню в зуби не дивляться або «кидалово» по-королевськи
Гуляючи затишними і комфортабельними вулицями Маре, важко уявити, що вся ця пишнота збудована на болотах, власне, чому район і отримав таку назву. Утім, щоб міська ділянка не пустувала, король Людовик Сьомий із власної ласки подарував ці землі орденові тамплієрів. Працелюбні рицарі, звичайно, здивувалися такому презенту, та не злякалися проблем і взялися за діло: почали осушувати й упорядковувати територію.
Фото theculturetrip.com
Через кілька років район став цілком придатним для життя, і його почали заселяти як самі тамплієри, так і пересічні громадяни. Утім, спокій і гармонія тривали недовго. Через певний час король Філіп Красивий не лише розгромив орден, а й відібрав ці недавно нікому не потрібні землі у воїнів. Розгнівані рицарі з болем покинули Маре, у якому вони навели лад, і назавжди прокляли Філіпа.
Кошерна «окупація»
Як кажуть історики, євреї у Парижі з’явилися раніше за самих французів, і це не жарт. Вони жили у всіх районах міста, та найбільша щільність була в тому місці, де зараз аеропорт Орлі. Із часом їхня община почала переміщуватися у бік більш спокійного Маре, який уже тоді завдяки тамплієрам був цілком придатний для життя.
Фото contexttravel.com
Остаточно «болота» перетворилися на богемний «маленький Ізраїль» уже у 18-19-му століттях, коли сюди переїхали євреї, гнані з Польщі і Російської імперії. «Фіналом», що закріпив цей квартал за юдеями, стало будівництво 1913 року найбільшої у Парижі синагоги, яку спроектував видатний архітектор Ектор Гімар – один із «батьків» столичної підземки. Відтоді неюдейська меншина в районі не перевищує 15%. Найчастіше це студенти або люди творчих професій, яким подобається жити у «тихому центрі» серед пам’яток архітектури, і де культурне життя не припиняється ані на хвилину, а всіляких музеїв і театрів не менше, ніж булочних.
Головні пам’ятки
Самі парижани кажуть, що найцікавіше там – це сама 800-тисячна громада євреїв, за життям якої дуже цікаво спостерігати. Тому багато жителів столиці частенько їдуть на станцію метро Pont-Marie, щоб просто прогулятися, зануритися в тамтешню атмосферу і посидіти у численних кафе і барах. Місцеві заклади, позбавлені пафосу і оцінюючих поглядів, вважаються найприємнішими у місті, тому черги за млинцями і фалафелями нікого не повинні дивувати. Маре – це такий «Париж зсередини», де туристів не так уже й багато, оскільки мало хто буває далі Єлисейських полів чи Монмартра.
Фото lp-cms-production.imgix.net
«Болота» зі своїми музеями, кабаре і величним Центром Помпіду напевно нічим не поступаються культовим місцям столиці. Більше того, вулиці Розьє і Екуфф просто кишать оригінальними крамницями хендмейд, маленькими майстернями і всілякими пам’ятками історії. Тільки встигай дивитися по боках: ось тобі крихітний середньовічний монастир Бійєт, по сусідству з яким бар для геїв, а буквально через дорогу – Архів єврейської громади, де можна дізнатися абсолютно все про голокост. І весь Маре такий – змішаний, різний, дивовижний, справжній квартал-коктейль.
Фото timeout.com
Неодмінно слід пройтися «міським селом» Сен-Поль, розташованими тут же – сюди за свіжими фермерськими продуктами й оригінальними товарами із ремісничих бутиків (так, це справді бутики з відповідною продукцією і цінами) з’їжджаються з усього міста. Тут же міститься легендарна церква Сен-Поль, яку розграбували в часи Французької революції. Сьогодні її внутрішній інтер’єр знову наповнений різними святинями і предметами мистецтва, а вхід прикрашає справжній шедевр «Христос в оливковій діброві» 1827 року – робота художника Делакруа.
Що стосується синагоги Гімара – її модерн, як і раніше, вражає навіть жителів району, адже споруда – їхня гордість. Нацисти підірвали її під час Другої світової війни, а після перемоги євреї одразу взялися за відбудову, паралельно вибивши статус пам’ятки світової архітектури, щоб зберегти культову будівлю від руйнувань у майбутньому.
Фото synagogues360.blogspot.com
Музей Пікассо, відкритий 1985 року у будівлі особняка Сале, може похизуватися однією з найбільш повних колекцій робіт майстра. Практично всі картини великого художника, що виставляють у всіх країнах, потім повертаються сюди, адже тут місце їхньої постійної дислокації.
Фото lonelyplanet.com
Закінчити маршрут можна на просторій площі Вогезів, на території якої розташований затишний парк. Його перевага – офіційний дозвіл на можливість посидіти на траві з багетом і вином, відчувши себе справжнім парижанином або ж паризьким євреєм, якщо вино марки «Кошер», а замість багета – піта з гумусом. Вид відкривається чудовий: око тішить розкішний особняк Сюллі, при першому погляді на який у голові проноситься лише одна думка: «Жили ж люди!»
Фото readersdigest.ca
Слід додати, що подібний вояж районом може злякати кількістю об’єктів, але за часом він триватиме не більше двох-трьох годин приємної ходьби. Маре окрім того, що красивий і оригінальний, ше й дуже компактний, що не може не радувати любителів прогулянок.
Головне фото youtube.com
