Ваді Рам. Місячна долина
Я лежала на овечій шкурі та спиною відчувала, як піді мною повзе пісок. Він змінював форму, перетікав з-під лопаток в область попереку, огортав контури мого тіла і дедалі глибше захоплював мене у своє ліжко з різнокольорових піщинок. Підлаштовуючись під мене, пісок по-старечому час від часу бурчав, однак терпляче зносив мою тяжкість. Я глибоко втягувала холодне, майже чорне нічне повітря. Неподалік з крихітного джерельця сьорбали воду два верблюди, а біля багаття грілися бедуїни. Вони варили чай із трави з яскравим, терпким ароматом і про щось тихо розмовляли. Іскорки відривалися від полум'я і відлітали в небо, змішуючись там із розсипом зірок. Я готувалася заснути в одному з найзагадковіших місць планети.
Фото bedouin.camp
«Богоподібний гортанний простір» – так назвав Ваді Рам знаменитий британський офіцер, мандрівник Лоуренс Аравійський. Величезний край, який майже не зачепив ані час, ані людина, крихкий піщаний океан, який постійно змінює свої обриси під впливом вітру. Тут навіть повітря просочене загадкою, а раптове ревіння верблюда здалеку сприймається як доісторичний крик заблукалої у пісках тварини.
Червоні, рожеві, чорні, жовті піщані скелі приховують у собі таємниці перших кочівників, котрі залишили після себе дивні малюнки на твердих гірських породах. Можна провести по них рукою і спробувати зрозуміти, що мав на увазі той далекий зодчий, а можна просто послухати всепоглинаючу тишу, абсолютну і нескінченну. Бувалі стверджують, що день, проведений у бездоганній тиші Ваді Рама, назавжди змінює свідомість і ставлення до світу.
Фото whentobewhere.com
Тут немає ознак сучасної цивілізації, тут існує вічність, така ж, якою вона панувала тут і сотні тисяч років тому. Іноді її пронизує гул двигуна джипу, що їде вивіреною туристичною стежкою, чи порушує тупіт каравану, а буває, пройде група нечисленних альпіністів і розчиниться в одній з ущелин.
Дуже давно пустеля була морем, а Місячна долина його дном. Але Земля змінювалася, і вода пішла звідси. Йорданці вірять, що частина вологи просочилася глибоко під землю і тепер Ваді Рам є природним сховищем величезних запасів чистої питної води. Перші люди почали заселяти ці пустельні землі близько 3 тисяч років тому. Тоді ця земля називалася Ірам, а її господарями були набатійці. Подекуди в пустелі і нині можна побачити залишки їхніх осель, що нагадують облагороджені уламки гірської породи. Свого часу піски стали притулком для Лоуренса Аравійського. У Першу світову війну, коли арабське населення повстало проти оттоманів, британський офіцер організував серед різнокольорових скель свій військовий штаб. Тут він ховав зброю, будував хитромудрі плани наступів, а вечорами милувався горами.
Фото bridgetravel.com
Але пустище долини оманливе. Ваді Рам став домом для орлів, грифонів, горобців, арабських піщаних котів, скорпіонів і змій. У пісках росте і дивовижна «мильна трава». Якщо її змочити водою, вона починає пінитися і стає цілком придатною для прання одягу та миття. Бедуїни активно використовують її в господарстві і для лікування.
Зустрічати ранок у пустелі – це як спостерігати за народженням світу. Спочатку гори набувають внутрішнього сяйва, потім їхні краї забарвлюються рожевим світлом м'якого, теплого відтінку. І ось уже промені ковзають по піску, підстилці, м'яко торкаються вій і обіцяють новий чудовий день. І здається, що немає більше суєти, що все в цьому світі стало зрозумілим, а ранкова порція свіжої кави з кардамоном здатна подарувати справжнє щастя.
Головне фото fodors.com
