Гватемала: привіт від духів майя
Вершники на чолі з гватемальським полковником Модесто Мендесом пробиралися крізь зарості, болота, попри спрагу, з єдиною метою – знайти старе місто, про яке керівникові експедиції розповіли індіанці. Майже втративши надію, віру в успіх і втомившись від тривалої подорожі, Модесто хотів було згорнути всі пошуки і повернути назад, аж раптом перед ним постала величезна піраміда зі сходами, які здіймаються в небеса. Потім з'явилася друга – трохи менша, далі третя, четверта... Так 1848 року було виявлено Тікаль.
Назву знахідці дав сам полковник. Перекладається вона як «місце, де можна почути шепіт». За індіанським переказом, астральні тіла померлих майя можуть повертатися з потойбічного світу, щоб погостювати на землі живих і розповісти лише обраним щось таємниче. Навідують переважно руїни храмів, площі та стародавні палаци.
Виплила з туману цивілізація майя декілька тисячоліть тому, і її місцевим головним центром став саме Тікаль. За тодішніми мірками це був справжній густонаселений мегаполіс з усією належною інфраструктурою з пірамідами, жертовними вівтарями, в'язницею і навіть стадіонами для гри в м'яча, що мала ритуальний характер. Стіни будівель оздоблені малюнками, які, немов історичний комікс, оповідають про різні періоди і головні міські події.
Фото roadaffair.com
Нині лише деякі «квартали» поселення вивільнили з непрохідних джунглів і виставили на огляд туристів. Утім, крім витріщак відвідувачів, можна іноді зустріти і практичних індіанців з ближніх сучасних міст. Останні, оцінивши силу стародавнього місця, досі проводять тут свої фруктово-овочеві жертвопринесення.
Читайте також: Під захистом ЮНЕСКО: тут захоплює подих
«За життя» вівтарі з кам'яних плит були залиті справжнісінькою кров’ю, адже на них богам приносили людські жертви... Робили це двічі на рік з особливою жорстокістю. Того, кого призначали як дар богам, підводили до жерця, який спеціальним ритуальним ножем вирізав тремтяче серце бідолахи.
Фото timetravelturtle.com
Вибирали жертву за допомогою гри в каучуковий м'яч на тих самих стадіонах. Претендентами на неї були зазвичай ув'язнені місцевої тюрми. Кілька примусових «добровольців» перед усіма жителями міста розігрували ритуальний матч, правила якого до нас не дійшли (крім інформації про подальше майбутнє, а точніше, кінець того, хто програвав).
Найчастіше такі «кардіо-подарунки» підносили господарям-богам нижчого світу. Будучи у страху перед їхньою могутньою силою, індіанці не шкодували сил на спорудження їм величезних храмових комплексів на знак пошани і з натяком не приходити у світ живих. Добрі «всевишні» жили, як і в більшості культур, на небі, у вищому світі. Спускатися в середній, земний, вони могли, тільки «встрибнувши» в тіло вождя або шамана.
Фото timetravelturtle.com
Самих вождів як посланців вищих, шанували, зводячи на їхню честь набагато величніші поховання. Як і єгипетських фараонів, на них чекали збудовані ще за життя піраміди й усипальниці, які здіймалися в небо – символ зв'язку правителя з божественним началом. Дорогоцінних саркофагів, перснів та інших коштовних прикрас, вартість яких нині обраховують цифрами зі значною кількістю нулів (до речі, число «нуль» першими стали застосовувати саме майя), як у єгипетських вельмож, знайдено не було. Тіла померлих правителів обкладали ягуаровими шкурами, нефритом, обсидіаном та цінними в цих краях морськими мушлями, які вважалися неабиякою розкішшю.
Безлюдний Тікаль, попри зникнення його корінних жителів понад тисячу років тому, продовжує зберігати дух загадкової цивілізації. Здається, могутній вождь, прикрашений пір'ям, пірсингом та амулетами, ось-ось велично випливе з якоїсь споруди і, глянувши скоса ( що вважалося тоді гарним і досягалося наполегливими тренуваннями), нашепче всі таємниці майя...
Головне фото insidehook.com
