Хрещене кіно
Бульварний роман американсько-італійського письменника Маріо П’юзо, що вийшов 1969 року, не відразу став бестселером. Однак продюсери, побачивши в книзі потенціал для фільму середньої руки, захотіли швидко зняти кіно і «зрубити» грошей, тому й запустили екранізацію у виробництво. Серйозні майстри не особливо зацікавилися проектом, тож було запрошено молодого бунтаря Копполу, який мав виконати свою роботу, отримати 6% від зборів і зникнути з кіноп’єдесталу. Та де там.
Норовливий Френсіс, який зняв до того моменту кілька малопомітних артхаузних фільмів, продовжував ходити в «перспективних кадрах», яких ніколи не підпустять до серйозних бюджетів. Проте доля дала йому шанс. Перепробувавши пів-Голлівуда, постановник закріпив дві головні ролі за скандальним і запійним Марлоном Брандо та нікому невідомим Аль Пачіно. Цей «коктейль» не подобався ні інвесторам, ні продюсерам, які намагалися переконати режисера взяти інших людей, та Коппола стояв на своєму. Зрештою, боси компанії «Парамаунт Пікчерз» махнули рукою і вирішили, що 6 мільйонів якось та відіб’ються, а з Френсісом вони більше справ не матимуть.
Почалися нервові чотиримісячні зйомки. Режисер розумів, що, швидше за все, це його остання робота як постановника, тому підрядився адаптувати сценарій «Великого Гетсбі» після завершення «Хрещеного батька». А тим часом книга П’юзо набирала нечуваної популярності. Уся Америка зачитувалася життєписом дона Корлеоне, і, кажуть, навіть 5 знаменитих нью-йоркських мафіозних родин чекали на появу стрічки... Коппола, котрий переніс кілька нервових зривів, з муками закінчував роботу над картиною.
Однак вже завершений фільм ніяк не переставав бути «проблемним». Страшний для кінотеатрів хронометраж – 175 хвилин, та ще й без антракту, відлякував прокатників. «Мало стрільби і багато розмов», «Немає перспектив на міжнародному ринку», – такими були вердикти голлівудських босів. Не ризикнувши влаштовувати покази для фокус-груп, продюсер картини Роберт Еванс запросив близько 500 керівників кінотеатрів на попередній перегляд. Їхня думка теж була невтішною: «Кіно таке собі, ми купимо його для своїх залів тільки за зниженою ціною, щоб хоч щось заробити...»
І ось, 14 березня 1972 року, біля кінотеатру Loews State на Бродвеї неждано-негадано утворилася неабияка черга. Незважаючи на проливний дощ, люди хай там як прагнули потрапити на екранізацію на той момент вже досить популярного роману. І це при тому, що його автор, Маріо П’юзо, який вмить розбагатів, ненароком зізнався, що всі знання про мафію почерпнув з інших книг, а справжніх гангстерів він бачив тільки в кіно. Практично 3 години фільму пролетіли для глядачів на одному диханні. Виходить, усі передбачення аналітиків і фахівців у світі кіно анічогісінько не значили – стрічка не провалилася. І, до речі, саме з часів «Хрещеного батька» до прогнозів про майбутній успіх або невдачу картини в Голлівуді ставляться обережніше, адже деякі речі вищі за математику. Магія це мистецтва чи просто везіння – вирішуйте самі.
Прокатники, швидко зметикувавши, що перед ними хіт, моментально підвищили ціну. На той час квиток коштував з півтора долара, але на «Хрещеного батька» була окрема такса – три з половиною-чотири. Шість мільйонів, витрачені на виробництво, плюс ще один – на рекламу принесли творцям близько 270 мільйонів... Коппола зітхнув з полегшенням, розрахувався з боргами, купив особняк у Сан-Франциско і почав готуватися до наступної епопеї – «Апокаліпсису сьогодні», який, до слова, розорить свого творця і змусить взятися за продовження «Хрещеного батька». Та це вже інша історія.
Виходить, що фільм, приречений на провал, змінив кінематограф. Саме «Хрещений батько» з його нереальним прибутком став першим блокбастером, ще до «Щелеп» і «Зоряних війн». Голлівудом почали «рулити» не поважні старці, а молоді і по-доброму навіжені Спілберг, Лукас, Богданович, Скорсезе та інші, вже нинішні, «класики», які завдячують своїм квитком у велике кіно саме Копполі. Останній не просто зламав систему, але й фінансово допомагав колегам, продюсуючи їхні ще вчора нікому не потрібні проекти.
Завершимо кількома найцікавішими фактами з історії картини та побажанням приємного перегляду тим, хто її ще не бачив.
— За всі 175 хвилин екранного часу жодного разу не звучить слово «мафія».
— Марлон Брандо не прийшов ні на прем’єру фільму, ні на отримання премії «Оскар».
— Тираж роману – 10 мільйонів примірників.
— «Корлеоне» – назва села в Сицилії, що протягом багатьох років служило укриттям для мафії.
— За розповідями творців стрічки, на зйомках завжди були якісь дрібні гангстери, котрі виконували всі команди режисера і всіляко допомагали.
Фото: http://artvideo.my1.ru/, http://s50.radikal.ru/, http://pic.powertracker.org/
