RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.

Такагі-сан розбудив мене і мого оператора Сашка близько третьої ранку. Баночка холодного, рисове тістечко, і ось ми, сонні, сіли до японця в автівку та вирушили у напрямку до Тихого океану. Було прохолодно, хмарилось, дорога попереду вела на гуртовий ринок Цукідзі. Це унікальне місце, де щодня удосвіта стартує всесвітньо відомий аукціон тунця. Його продають свіжим і замороженим, порціями і цілим. Продану тут рибу розвозять по найкращих ресторанах Японії, компаніям, котрі виробляють продукти харчування, і великим роздрібним мережам. Однак славиться Цукідзі не тільки цим, щодня тут реалізують понад дві тонни різноманітних морепродуктів, які тільки здатна добути людина в світовому океані. Добовий товарообіг Цукідзі майже три мільярди єн (близько 36 мільйонів доларів). На ринку трудиться десь із шістдесят тисяч люду. Товар увесь свіжий і порівняно недорогий. Щоправда, сам вхід на Цукідзі недешевий. Такагі-сан заплатив за нас із Сашком і, хоча він скромно прикривав гроші рукою, я помітила, що обійшлася наша екскурсія для гостинного японця чи то в п'ятдесят, чи то в шістдесят тисяч єн (приблизно 6000 гривень). Так почався наш рибний день. І не тільки...

Лабіринт із прилавків. Усі гарячково метушаться. Продавці, покупці, носильники щомиті снують перед очима, рухаючись в якомусь своєму, схожому на техно-танець ритмі. Лавірувати між ними украй важко. Раз по раз ми із Сашком губили одне одного в натовпі та озиралися навсібіч, щоб не потрапити під колеса вантажівок або візків. Підійшли до переповненого ангару, де фасували рибу і молюсків. 

Очі розбігалися від побаченого: дивовижні змії, які ще крутилися під целофаном, кільця восьминогів, ракоподібні, покриті колотим льодом, каракатиці, черепашки і гребінці. 

Щось голосно вигукуючи, продавці різали, чистили, патрали, зважували, пакували, сміялися і пропонували скуштувати. «Та тут же половина товару живого!» – вигукнула я, помітивши, як схожій на осетра рибині, котра ще тріпалася, відрубали голову. «Так», – гордовито підморгнув мені Такагі-сан. «Зате тут усе свіже і без глистів», – додав японець. Я міцно вчепилася в Сашкову куртку. Він підштовхнув мене. Ми поспішали, бо вже спізнювалися до початку торгів тунця.

Торговців була сила-силенна. Усе нагадувало біржу зі своїми маклерами, брокерами та спекулянтами. Вони метушливо ходили між тушами і вигукували свої ціни. Хтось підходив до рибини і починав співати. Дедалі голосніше й голосніше. Поруч з низьких нот підхоплював інший продавець і намагався перекричати першого, пропонуючи свій товар. Покупці товпилися, горлали й собі, торгуючись. Дзвенів дзвіночок і лунав несамовитий переможний крик «Продано!» І все починалося знову. Кожна громадина тунця коштувала не менше десяти-п'ятнадцяти тисяч доларів. Це залежало від розміру і віку морського мешканця.

Рибу розмітали як гарячі пиріжки. Збуджена видовищем і людським гомоном довкола, я захотіла сфотографувати загальний план, але весь ангар, де відбувався аукціон, у кадр не поміщався. Я вилізла на порожні піддони, що стояли тут-таки. Один з них зрадницьки похитнувся, і я звалилася на щойно купленого кимось жовтоперого тунця.

Уже за чверть години все було розпродано. Задоволені покупці розтягували придбане, роз'їжджалися візки, замовкли торгаші. Сходило сонце. Захотілося їсти. Такагі-сан запропонував відвідати рибний ресторанчик і поснідати чимось, виловленим минулої ночі. Суші, сашимі, темпура. Запечені в тісті та сирі, загорнуті в норі дари моря однаково танули в роті. Сашко підсунув до мене мариновані овочі, оцет і порадив щедро поливати делікатеси – ану ж як Такагі-сан помилився щодо глистів. Ще на підносі поруч з оцтом була якась гарненька зелена трояндочка, я нескромно зачерпнула її шматочком сашимі. Так я вперше скуштувала васабі. Тієї миті я ненавиділа Сашка і Такагі-сана. Перший відверто сміявся, бачачи, як з очей мені ллються сльози, а другий стримано й лукаво посміхався, топлячи в соєвому соусі шматочок імбиру. «Гади», – процідила я, похапцем ковтаючи повітря, як той недорізаний вугор на ринку. Мені стало шкода себе і так сумно, а потім... Такагі-сан поспіхом купив мені дві порції міцної заварної кави і солодких рисових кульок моті, тож, можна сказати, мій рибний день завершився таки непогано.

Вам це буде цікаво:
США очима Богдана Янчева
Контекстний менеджер Богдан Янчев здійснив тривалу подорож у США. Він провів там близько півроку і не просто побував у найбільших містах, таких як Маямі, Нью-Йорк, Вашингтон, але й попрацював на різних роботах, завів чимало знайомств із місцевими і відвідав місця, про які звичайні туристи нічого не знають. Після повернення він розповів нам про свої найяскравіші враження.
Гетто світу: Бедфорд: англійська глибинка з італійським присмаком
Сьогодні розповіддю про одне з найбільш дивовижних поєднань, яке тільки можна уявити, таких несхожих одне на одного народів – італійців та англійців – ми продовжуємо нашу рубрику, присвячену етнічним гетто світу. Приготуйтеся вирушити разом з нами в холодний і дощовий Бедфорд, де ми зануримося в теплу середземноморську атмосферу.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
СПЕЦПРОЕКТ: Про новорічні та різдвяні традиції. Розповідають Посли.
У всьому світі зима приносить у домівки людей яскраві свята, народжуються традиції їхнього проведення. Звичаї однієї держави відрізняються від іншої, але люди з різних куточків планети однаково чекають на дива, приємні сюрпризи й добру казку. Напередодні новорічних свят ми вирішили запитати у дипломатів про особливості святкувань Нового року і Різдва в їхніх країнах.
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Канберра is the capital of...
Австралія підсвідомо залітає до наших вух разом із гучним інтро з мушлі сіднейської опери, і лише потім ми згадуємо, що столицею цієї країни є Канберра. Багато хто розглядає це місто як зупинку між Мельбурном і Сіднеєм, але Канберра вже не тільки виношує, але й перетворює у реальність план із завоювання сердець усіх австралійських туристів.
Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме. У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану і почне свою розповідь із вражень від містечка Довіля!
Чан-чан. Перуанське місто з глини
Бувалі мандрівники розповідають, що розглядати руїни стародавніх поселень в Андах можна місяцями, переїжджаючи з одного регіону в інший. Особливо багате на археологічні комплекси західне узбережжя південного континенту. Декотрі з них, приміром, Мачу-Пікчу, давно стали популярними серед туристів, інші тільки розпочинають прочиняти свої двері для допитливих.
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Стамбулі
Серед туристів, особливо з Європи, складно знайти людей, котрі хоча б раз не насолоджувалися відпочинком у сонячній і гостинній Туреччині. А от що чекає тих, хто обрав «іншу Туреччину» і вирушив оглядати чудовий Стамбул, ми розповідаємо на прикладі 10 доларів.
Водні ворота. Вражаючі порти світу
Аеропорти, залізничні вокзали, автобусні станції практично завжди створюються «за примхою Людини». А ось порти і гавані – це вже спільна творчість homo sapiens і природи. Outlook пропонує вашій увазі найгарніші та найоригінальніші з них.
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в Outlook.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
Departure: Сатояма
У Японії є містечко, жителі якого дуже довіряють одне одному. Довіряють настільки, що п’ють воду з одного джерела, котре протікає через їхні оселі, ще й миють там посуд після їжі. Сатояма, що у перекладі означає ідеальне місце для життя в гармонії з природою, розташоване у північній префектурі Гіфу, ізольованій від решти світу гірськими вершинами і рисовими полями.
Закрити
Outlook facebook page