З робітничих кварталів в оперу: канкану 156 років!
Слово «канкан», саме по собі веселе і запальне, перекладається як «шум» чи «гам». Ще його використовують, коли порівнюють жінку з качкою, котра вихляє задньою частиною тулуба.
Близько п'ятдесяти років танець вважався непристойним. Еліта його засуджувала, а виконували тільки в робітничих районах і на околицях Парижа. Деякі культурологи вважають, що канкан – провісник стриптизу. Хоча який же це стриптиз, якщо чоловіки бачили тільки оголену смужку тіла між панчохами та одягом – питання риторичне.
Театральні режисери і директори, завсідники веселих кабаре, шукаючи там натхнення, помічали, що зухвалий танець із задиранням ніг привертає неабияку увагу. Напевно, тому 1858 року в паризькій опері на свій страх і ризик поставили «Орфей у пеклі» Оффенбаха, де добропорядну публіку в одному з актів розпалювали жваві красуні. Успіх був неймовірний, і про непристойності миттю забули.
Остаточно як культовий і цілком пристойний канкан утвердили танцівниці знаменитого «Мулен Ружа». Взагалі, тамтешні панянки зі своїми талантами і долями – це окрема історія. Але ми зупинимося тільки на Ля Гулю, уродженці Ельзасу Луїзі Вебер, яка була примою наприкінці XIX століття. Її прізвисько перекладається як «ненажера», адже жіночка мала звичку підсісти до когось за столик після виступу і гарненько попоїсти за чужий рахунок. Ця танцівниця за життя була справжнім символом канкану. 1990-го року її останки навіть перепоховали на Монмартрі.
Серед чоловіків найспритнішим вважалося виконання акробата Шарля Мазур’є, який привніс у танець шпагат як елемент.
Ля Гулю та інші дівиці були героїнями незліченної кількості портретів, оскільки «Мулен Руж» відвідували практично всі художники, які жили в Парижі на зламі XIX–XX століть. Особливої слави зажив Анрі де Тулуз Лотрек, відомий серією плакатів з танцівницями.
Жіночий вереск під час танцю з'явився в 1920-му році, коли французький хореограф П'єр Сандріні об'єднав сольний канкан з британським ансамблевим.
Прийнято вважати, що практично всі рухи, що їх використовують під час цього веселого галопу, вигадали недавно. Та, за дослідженнями, ще в XVI столітті селянки з Бретані веселилися подібним чином. І навіть 2400 років до нашої ери в Єгипті танцювали щось на зразок канкану. Про це свідчать барельєфи.
У Радянському Союзі, як ми знаємо, і сексу не було, і «танці танцювали» лише пристойні. Ось тільки сам Микита Сергійович Хрущов, моралізатор всієї країни, був не проти помилуватися довгоногими красунями. Під час свого робочого візиту до США генсек відклав справи державні й вирушив на знімальний майданчик фільму «Канкан», де залюбки провів кілька годин поряд із зіркою кіно Ширлі Маклейн та її партнерками-танцівницями по картині. Кажуть, після екскурсії радянський лідер став значно поступливішим у політичних питаннях.
Знаменитий Бернард Шоу дав своє визначення канкану, яке багато хто вважає канонічним: «Це – вертикальне вираження горизонтального бажання, легалізоване музикою».
На десерт ми пропонуємо вам три фільми для перегляду, які наочно демонструють красу цього танцю. Це якщо найближчим часом вам не випадає побувати в Парижі та провести вечір у знаменитому кабаре.
«Французький канкан»
1954, Франція, Італія
Син знаменитого художника Огюста Ренуара, який не з чуток знав, що таке канкан, зняв прекрасну історію про те, як звичайна праля стала зіркою танців. Кіно вважається максимально автентичним і достовірним.
«Вогні вар'єте»
1950, Італія
Дебютна картина великого Федеріко Фелліні, створена у співавторстві з Альберто Латтуадою. Буде до вподоби не тільки шанувальникам танцю, але й кіноманам, які цікавляться, як починав Маестро.
«Мулен Руж»
2001 рік, Австралія, США
Якщо ви не бачили і не чули Евана Макгрегора та Ніколь Кідман, які співають наживо і бездоганно танцюють, заповнюйте пробіл. Блискуча постановка від головного майстра костюмованих драм сучасності База Лурмана вже встигла стати класикою.
