Так продовжує Заратустра

Навіть далекі від філософії люди бодай раз чули про Ніцше. Деякі навіть бачили його портрет і запам’ятали характерні вуса, завдяки яким його ідентифікація спрощується. Найбільш начитані можуть використовувати знамениту цитату мислителя «те, що нас не вбиває, робить нас тільки сильнішими» у своєму статусі в соцмережах. Ще є категорія людей, які плутають прізвище письменника з маркою одягу.

Виходить, якщо копнути зовсім не глибоко, то виявимо, що Фрідріх Ніцше – вже давно «переріс» свою належність до філософії. Сьогодні ця людина – справжній об'єкт масової культури, що з'являється то тут, то там у зовсім несподіваних образах. Напевно, він і сам, як один з натхненників постмодернізму, здогадувався, що колись-таки і його сприйматимуть не як людину і аж ніяк не надлюдину, а лише персонажем. OUTLOOK гарненько засів за книжки, проаналізував кіно, живопис та музику, щоб простежити вплив німця саме на масову культуру і мистецтво. Як з'ясувалося, Фрідріх цілком успішно «живе» у творах інших авторів.

Кіно

Важливо зауважити, що ми не брали до уваги картини, зняті або безпосередньо за романами філософа або за їхніми мотивами. Таких набереться достатня кількість. Утім, є стрічки, де наш сьогоднішній герой фігурує як персонаж, максимально впливає на сюжет або настрій. Тож зупинімося на двох. Щемливий шедевр «Туринський кінь» угорського чарівника від кіно Бели Тарра буквально просякнутий духом великого мислителя. Та це аніскільки не заважає тому, що і сам Фрідріх Ніцше з'являється в пролозі. Будучи 1889 року свідком побиття візником коня, він кинувся на порятунок, затуливши собою від ударів батога, обняв за шию і замовк до самої своєї смерті на 11 років (реальний факт). Ця сцена задає тон усьому фільму, де головним героєм стає ця благородна тварина.

У геть іншому жанрі постає німець в американській трагікомедії «Маленька міс Щастя». Тут теж не обійшлося без мовчання. Брат героїні Олівії на ім’я Двейн – відлюдний підліток, який тільки те й робить, що на самоті займається спортом і читає Фрідріха Ніцше в надії стати надлюдиною. До речі, в картині спливає і постать Марселя Пруста, але радше на протиставлення нашому філософові.

До речі, також охоче використовують образ Ніцше рекламщики. Наприклад, турецьке агентство створило нетипову друковану кампанію для свого клієнта -  бренда молочної продукції... Її слоган говорить сам за себе: "Розбуди генія всередині!"

Література

Чех Мілан Кундера починає свій роман «Нестерпна легкість буття» не з опису романтики, хоча це у нього завжди виходить чудово, а з трактування німецького вислову «Einmal ist Keinmal», що можна перекласти як «те, що сталося одного разу, могло і не статися зовсім, бо один раз – це випадковість». Під цю думку письменник підганяє весь свій твір, де людське життя, з усіма його поворотами, він пропонує сприймати як випадковий набір подій, іноді легкий, іноді важкий. Ніцше ж згадується з його ідеєю вічного повернення – найжахливішого людського тягаря. За Кундерою, щасливчики живуть по-різному і в цьому їхнє щастя, а от постійне повторення є рутиною. Наочний приклад цієї страхітливої вічності запозичено у Ніцше, коли він описує людську долю, як розп'яття Христа, яке повторюється нескінченну кількість разів.

Американський психолог Ірвін Ялом – ще той знавець філософії і теж мислить глобально. Одначе його роман «Коли Ніцше плакав» не такий заплутаний, як проза Мілана Кундери. Будучи не тільки теоретиком, але і практикуючим лікарем, Ялом у своїй книзі пропонує читачам поглянути на філософа не як на величного наставника для мільйонів умів, а як на звичайного, з точки зору медицини, пацієнта з купою не тільки фізіологічних, але і психологічних захворювань. Книга і знята за нею стрічка підійдуть для того, щоб краще зрозуміти час кінця 19-ого століття і перейнятися не тільки ніцшеанством, але і фрейдизмом і психоаналізом, які без мислителя могли б і не з'явитися.

Живопис і музика

Звісно, тексти, котрі зачіпають найглибші струни людської душі, просто не могли не вплинути і на художників. Парадоксально, але картини найчастіше створюються не за мотивами творів Ніцше, творці хочуть відобразити саме його образ. Своєрідні зображення є мало не у всіх жанрах.

Музей Едварда Мунка в Осло

Композитори теж не обходили увагою мислителя. Великі Малер і Штраус не раз зізнавалися, що без Ніцше не було б і більшості їхніх творів. Деякі опери містять і цілі цитати, перероблені на ритмічний мотив. Напевно, всі хоч раз слухали оперу «Так говорив Заратустра», створену Штраусом.

Загалом, «справа Фрідріха» жива і нині. Навіть через 114 років по його смерті вплив, як і раніше, відчувається. Спадщину мислителя читають, розбирають і трактують по-своєму. А один з головних інтелектуалів сучасності француз Гійом Фай узагалі запевняє, що ми досі так і не збагнули ідей уродженця Реккена. Тому вердикт: читати, читати і ще раз читати!

Ілюстрації: Євген Барінов