"У джазі тільки... вініл"
Творцями першої вінілової платівки, які назавжди увійшли в історію, став колектив Original Dixieland Jazz Band з Південних Штатів. Парадоксально, та ці хлопці були білими музикантами, а перші «чорні» дісталися до звукозапису через п’ять років. З тих пір джазмени усього світу вважають за краще слухати музику тільки на одному носію – на вінілі.
До речі, дозволено це було не усюди. У радянські часи був популярним вислів «бугі на кістках» - саме так спочатку називався знаменитий фільм Валерія Тодоровського «Стиляги», про музикальні 50-ті. Це словосполучення народилося в роки заборони на джаз, адже фразу ««Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст» знав кожен порядний громадянин. Тоді меломани, не маючи можливості придбати вініл з жаданою музикою, перезаписували трофейні або куплені з-під поли платівки на великоформатні рентгенівські плівки (їхщеназивали "ребрами" або "записами на ребрах").
Радянські слухачі мали повне право заздрити своїм західним колегам, адже там подібних обмежень не було, і люди спокійно витрачали свої кровні на улюблену музику. У багатьох з’являлися колекції, для яких потрібні були окремі кімнати, а то й квартири. До речі, один з найвідоміших збирачів джазового вінілу – японський письменник Харукі Муракамі. За словами автора, ми б ніколи не прочитали ані «Норвезький ліс», ані «Кафку на пляжі», якби не музика Чарлі Паркера та інших виконавців. За 30 років Харукі накопичив більше 40 тисяч джазових платівок. Згадку про цей стиль можна простежити мало не в кожному його творі, не кажучи вже про «Джазові портрети», які корисно прочитати будь-якій культурній людині.
А взагалі, найбільше вінілу у жителя Пенсільванії Пола Маунхеїні: за його підрахунками – 3 мільйони! Для того щоб зібрати це добро, йому знадобилося 50 років. Ще в січні 2013-го він виставив їх на аукціон, оцінивши в 50 мільйонів доларів. Покупець ще не знайшовся, проте колекціонер не засмучується. Пол каже, що тільки 17% записів з його «зібрання» є в електронному вигляді. Решта 83% – унікальна музика, яка більше ніде не збереглася.
Наш час, при всьому розмаїтті форматів і гаджетів, називають другим розквітом вінілу. «Награвшись» у мегабайти і жорсткі диски, меломани та музиканти повертаються до платівок. Не так давно Земфіра випустила альбом «Жыть в твоей голове» на вінілі. За нею пішли «Ю-Пітер», «Чайф» і скандальний Шнур зі своїм «Ленінградом». Дедалі більше любителів хорошої музики обзаводяться програвачами, кажучи, що тільки так можна насолодитися нею, і це зовсім не хіпстерська примха. А джаз, по суті, з вінілу й не злазив: на коктебельському фестивалі або на Blue Bay добре продаються і купуються заповітні упаковки із записами сучасних віртуозів.
Дуже може бути, що в епоху глобального піратства і торентів набагато розумніше випускати свій альбом не на дисках з їх пласким звучанням, а на старих добрих платівках, які не тільки потріскують, але й гріють душу, створюючи неповторну атмосферу. І, що найважливіше, за такий носій меломан готовий платити – у всьому світі зростають продажі вінілу.
Джерело: Pitchfork.com
Лише у Великобританії за 2013 рік його було куплено на 16% більше, ніж за попередній. А вже на батьківщині бітлів і квінів точно розуміються на музиці...
За словами експертів, вініл ще, на додаток, досить приваблива інвестиція. За останні 10 років він подорожчав удвічі. А оскільки багато лейблів закрилися і альбоми легендарних груп навряд чи будуть перевидаватися, колекціонери потирають руки, адже їхній капітал з часом стане ще вагомішим. Уже сьогодні рідкісна платівка культового виконавця може коштувати від кількох сотень до 15 тисяч доларів. Цікаво, що сучансні виконавці також намагаються не втрачати частку слухачів-вініломанів, і, хоча цей рік ще не закінчився, деякі рейтингові тенденції вже можна спостерігати.
Головне фото: Philip Osey Kojo of Ghana
